Сповідь: Хочеш мого чоловіка? Забирай!

Не завжди зрада сприймається з таким пафосом, як думають її головні персонажі. Тут всі пишуть, як вони страждають через те, що їх покинув чоловік. Або ж чоловіки красиво пояснюють, як все те з ними сталося.

Мені тридцять років, із них шість у шлюбі з Віктором. І ось раптом почала відчувати, що в нашому житті щось не так. Ні, якихось різких змін не відбувалося. Хіба що так, по дрібницях.

Чоловік став пропадати, нібито на роботі, вечорами. Ставав то роздратованим, то занадто турботливим. Коли дзвонив телефон, він завжди внутрішньо здригався. Не помітити всі ці прикмети було просто неможливо. А вже коли їх зібрати докупи, виходила цікава картина. Але я на це не зважала. Думала собі так: якщо між нами все скінчилося, то неважливо, чи є в нього якась пасія. А коли вона і є, то він все зрозуміє згодом і це тільки зміцнить наш шлюб.

І от якось вона сама подзвонила мені. “У нас справжня любов! Відпусти його! Невже ти не розумієш, що він мене, МЕНЕ, любить. Ми вже давно разом. Нам гарно удвох. Ти зайва. Невже тобі це й досі не спадало думку?”. Ну і ще десятки кілограмів такої нісенітниці.

Вона чекала, що я кричaтиму, волатиму, буду благати, плaкaти, дертися на стіни, здираючи шпалери. Але я спокійно відповіла, що може це добро забирати собі. Просто сьогодні, просто зараз. Тільки от він чомусь сам не хоче нікуди йти. От у чому біда, якщо казати відверто.

Моя суперниця, сповнена праведного гнiву і великої гідності, у відповідь на це замовкала. А потім сердито кинула телефон. Біднесенька, мабуть розбила, бо одразу ж абонента почав видавати довгі гудки. Не сподівалася такого повороту. Не обстріляна ще, наївна зовсім.

Іншим разом, щоправда, вона підготувалася до нашої розмови вже набагато краще. Принаймні подзвонила, коли вирахувала, що він неодмінно має бути вдома. Аякже, напевно, він якраз від неї зараз і повертався. Вона й прикинула, скільки йому часу потрібно, щоб дістатися додому. І її підрахунки справдилися. Андрій був вдома, коли задзвонив домашній телефон. Підходити до нього він чомусь зовсім не поспішав. Тому довелося взяти трубку мені.

Треба ще сказати, що я працюю бухгалтером. Тому мені часто дзвонять додому. І з приводу того, щоб баланс зробити. І не досвідченіші колеги хочуть порадитися, як їм убти у різних ситуаціях.

Але цього разу це були зовсім не колеги. Полум’яна революціонерка навіть не привіталася. Вона, натомість, знову почала мене закликати до справедливості. А справедливість, на її думку, полягала в тому, аби віддати їй найдорожче.

То я ж не проти. Тільки це мало відбутися в якійсь дуже урочистій обстановці, чи не так? Мабуть, ще й варто перев’язати його червоною стрічкою, цей гарний подарунок. Щоб не віддавати отак, у не товарному вигляді.

Мені справді цей дешевий театр дуже набрид. І я крикнула чоловікові, що його закликають до справедливості. І хай буде чоловіком, не накидає на мене такі дріб’язкові проблеми. А хай вирішує їх сам.

Віктор відскочив від телефону, як ошпaрений. Сказав майже пошепки: мене немає вдома.

Але суперниця молода, слух у неї ще стовідсотковий. І вона почула цей майже нечутний легіт. Це для неї було, як блискaвкa в погідному небі. Ще кілька разів Лєна, так звали це диво, надзвонювала. Але щоразу я їй пропонувала вирішити це з моїм чоловіком, а не зі мною. Інакше, сказала, передам це питання правоохоронним органом. Бо ж це звичайнісінький шантаж!

І нарешті вона стихла. Жодних дзвінків. Невідомо, чи я її поліцією налякала. Чи вона раптом для себе щось вирішила. Чи розчарувала її безвідповідальність кохaнця, який виявився не таким мужнім, як це малювала її уява.

 

А ви тут усі кажете – зрадники вони, бабії. Та тому що безпорадні вони. Не знають, чого в житті хочуть, не вміють за це боротися, завжди шукають доказів своїй гідності. Диванні лицарі.

А мені після того Віктор якось відпав від серця. Не злість, не гнiв, а відраза народилися в душі. Він це теж відчував. І не міг цьому зарадити. Бо ж його такі жалюгідні намагання щось пояснити не допомогли. Я зрозуміла, що живу не з тим чоловіком, якому треба віддати своє життя.

І починаю думати про якесь нове життя з іншою людиною. Дітей у нас поки немає. То, може, це знак, що не потрібне мені таке дивне щастя? Хай його забирає інша, бо любові до нього в мене немає.

Тому й чоловікам хочеться порадити дещо. Не завжди після зради ви видаєтеся жінкам втраченим сонцем. Деколи найрідніша колись душа захоче від вас відвернутися і побачити справжнє життя. Справжню радість. Хоча спочатку цей обернеться для неї стрaждaнням. Але коли трохи розвидниться на душі, стане раптом зрозуміло, що не потрібні ви їй.

І, повірте. Якщо вже таке народжується одного разу, воно потім залишається в серці жити назавжди.

А жаль, він прокидається тільки тому, що шкода за безглуздо втраченими роками з чужою людиною.