Здається, ніби ми, чоловіки – такі монстри, що нічого доброго в жінках не бачимо

От читаєш всілякі там життєві розповіді. І найбільше у них – про те, як зраджують чоловіки. І дуже рідко коли там написано про зраду жінок. Ніби тільки це ми – такі монстри, що нічого доброго в жінках не бачимо, поверхові, корисливі. А вони – суцільні страдниці та такі жертовні, що хочеться їх обійняти і заспокоїти.

Я одружився у 25. Юля видавалася мені такою незвичайною, такою рідною. За рік ми стали справді єдиним цілим. Я дихати не міг без своєї дружини. Ледве чекав закінчення робочого часу, щоб побачити Юлю. І от через рік я почув, що Юля має стосунки із керівником фірми, де працювала. Та це б ще можна якось зрозуміти, бо чуже та успішне завжди вабить більше, ніж те, що тут, поряд.

Але й це було не єдине захоплення моєї Юлі. За цей час, який вона вдавала із себе люблячу дружину, жінка зустрічалася навіть із моїм найкращим другом. І якщо він поводився якось підозріло винувато, то Юлі, здається, було все одно.

Цей останній випадок мене вразив найболісніше. Але й послужив мені зціленням. Бо саме мій друг Сашко якось наважився поговорити зі мною відверто і у всьому зізнатися. І ще він сказав, що Юля не варта моїх почуттів. Що я просто вибудував собі повітряні замки і посадив туди свою дружину. Що насправді вона зовсім не така цікава, як мені здається, і далеко не така добра і чуйна, як мені б цього хотілося. Їй просто потрібно самоствердитися за мій рахунок. Адже інші чоловіки на неї так захоплено не дивляться. Вже після другої-третьої зустрічі вони спокійно з нею розстаються, бо вона їм набридає своїми вдаваними почуттями та вимогами купити те, се.

Одне слово – так сказати, а інше – відірватися від тієї, яка була найдорожчою частинкою твого життя, якій ти довірив свою душу. Але згодом сталося так, що я по роботі почав багато їздити. Майже завжди опинявся у жіночому товаристві. Ні, я не користувався цим. Але побачив життя трохи з іншого боку. Побачив, що таке жіночі хитрощі. Зрозумів, що саме завдяки їм багато жінок робить кар’єру. Або ж забезпечує себе матеріально. І ще зрозумів, що справжня любов, а не захват, який минає, – це дуже велика рідкість.

З Юлею я розлучився через три роки. Але відбулося це вже без болю, зовсім спокійно. На той час це була просто добре знайома мені жінка, а не безмежно кохана дружина. Юля це й сама чудово зрозуміла. І тому напередодні розлучення почала застосовувати завойовницькі методи, такі ж самі, як і напередодні нашого весілля. Тобто вдавати з себе дуже турботливу дружину. Але ж я сам любив турбуватися про свою сім’ю. Намагалася нібито перейматися моїми проблемами, але я сам звик їх розв’язувати. А ще прагнула урізноманітнювати моє життя вечірками і т.д.

Не скажу, що тоді в моєму серці була якась інша жінка і саме тому я не зважав на дружину. Ні, але насправді я ніби готував місце у своєму житті для тієї, іншої. Це буває, як до приходу когось важливого ти прибираєш у хаті, фарбуєш вікна, намагаєшся зробити оселю гарною. Я так само спокійно сказав Юлі, що ми не пара, нам варто розлучитися. Жінка нервувала, плакала, просила вибачення. Я сказав, що вибачив її. Але із прощенням прийшла і байдужість.

Вона почала звинувачувати, що в мене хтось є. «Ні, – чесно зізнався я. – Просто між мною і тобою настала велика порожнеча. І я би дуже хотів, щоб в моє життя увійшла та, яка би дала смисл життю». Я заспокоював Юлю: те, що вона зараз переживає, – просто ображене самолюбство. А це минається швидко.

Тепер ми живемо окремо. Як не дивно, болю чи дискомфорту після того, як Юля пішла, я не відчуваю. Видно, давно був до цього внутрішньо готовим. Вірю, що скоро моє життя наповниться новим змістом. Бо теж до цього внутрішньо готовий. Може все це змінить і мою колишню дружину – і вона теж усе почне спочатку.