План Путіна на найближчі пів року: “покласти” енергетичну систему України і встигнути створити резерв для наступу

План Путіна на найближчі пів року: “покласти” енергетичну систему України і встигнути створити резерв для наступу

В “Укренерго” заявили, що внаслідок чергового масованого ракетного удару Росії в п’ятницю, 16 грудня, відбулася втрата понад 50% споживання об’єднаної енергосистеми країни.

Багато українських міст, включно з Києвом, залишилися без світла, води й опалення. Крім того, відомо про двох загиблих у Кривому Розі. Ще щонайменше 12 людей зазнали поранень, серед них — троє маленьких дітей.

У п’ятницю, 16 грудня, Росія випустила по Україні 76 ракет, 60 з яких збила наша система ППО. Росіяни били ракетами Х-555 і Х-101 з літаків Ту-95, ракетами ППО С-30, а також “Калібрами” з Чорного моря. В кількох областях, включно зі столицею, є влучання по енергетичній інфраструктурі. І це ще Росія не отримала від Ірану балістичні ракети, які наша система ППО не збиває.

Можливо, саме тому в західних ЗМІ, особливо американських, почала активно циркулювати інформація щодо можливості надання Україні систем ПРО Patriot, які якраз здатні збивати балістичні ракети. Проте треба особливо підкреслити, що ні Вашингтон, ні Київ про це офіційно не заявляли. Анонсуючи новий пакет військової допомоги, координатор зі стратегічних комунікацій Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі заявив, що там будуть присутні додаткові засоби ППО. Але про які системи йдеться, він не уточнив.

Зрозуміло, що Путін хоче повністю “покласти” нашу енергетичну інфраструктуру, щоб в Україні почалася справжня гуманітарна катастрофа. Це входить у його план “максимум” паралельно із проривом нашого фронту в Бахмуті. За розрахунками Росії, разом наприкінці зими це створить якщо не військові, то дипломатичні умови, щоб Захід, який у розпал гуманітарної катастрофи в Україні буде розділений у питанні “що робити далі”, замість нового масштабного витку військової підтримки все голосніше говоритиме Україні про необхідність початку певних переговорів.

Про це в коментарі ТСН.ua розповіла очільниця напряму “Регіональна безпека та дослідження конфліктів” Фонду демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва, а також дослідниця Лондонської школи економіки та політичних наук Марія Золкіна.

А план “мінімум” Путіна на короткострокову перспективу, тобто на наступні 6 місяців — це домогтися того, щоб підтримка України з боку Заходу принаймні не зростала. Це дозволить Росії відновити сили, щоб здійснити якісь маневри, які відволікатимуть наші сили від основної лінії фронту, або реальні повномасштабні наступальні операції.

Щодо можливого великого наступу росіян протягом наступних кількох місяців одразу висловилися українські міністри закордонних справ та оборони Дмитро Кулеба і Олексій Резніков, а також головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний в інтерв’ю The Economist. Вони не виключають, що Росія може знову спробувати піти на Київ. Наразі Кремль, за словами Залужного, готує близько 200 тис. нових військових.

“Може початися не на Донбасі, а в напрямку Києва, в напрямку Білорусі, не виключаю і південного напрямку”, —підсумував Залужний.

Водночас українські військові експерти сумніваються, що до кінця січня Росії вдасться назбирати, підготувати та озброїти 200 тис. угруповання. Та й наступати з білоруського напрямку, де всі мости підірвані, а дороги заміновані, вкрай складно. Тому експерти прогнозують, що Росія чекатиме на стійкі морози, щоб їхня бронетехніка змогла пройти по замерзлих болотах.

Водночас Марія Золкіна звертає увагу на те, що насправді Росія може мати на меті зовсім не окупацію і не прорив нашої оборони чи кордону, а елементарне відволікання українських Сил оборони. За словами військових, Росія наразі не зосередила в Білорусі наступального угруповання. Разом із тим, для цього треба два — максимум три тижні. Більше того, з досвіду Донбасу ми бачимо, що Росія абсолютно не шкодує живої сили. Навіть якщо вона не є навчена, екіпірована, у них завдання інше — виснажити наші Сили оборони України, які змушені воювати з цим гарматним м’ясом.

“Тому я продовжую слідкувати за тим, що відбувається в Білорусі. Бо навіть без спроби відкрити умовно новий фронт десь на кордоні з Білоруссю вони можуть спробувати вести позиційні бої або тримати свій контингент і почати якісь інтенсивні обстріли на якійсь ділянці українсько-білоруського кордону, щоб ми не лише тримали там свої сили, наприклад, Оперативне командування “Північ”, а й думали про можливе відтягнення деяких наших частин із вже наявної лінії фронту на північ країни. Тобто це такий відволікаючий маневр”, — вважає дослідниця.

Саме тому Захід має збільшити свою підтримку, щоб, по-перше, допомогти Україні вистояти цією зимою і не допустити настання гуманітарної катастрофи, а по-друге, витримати другий можливий великий наступ Росії, про який попереджають українські військові та політичні високопосадовці.

І Захід, за словами Марії Золкіної, вже підвищив ставки.

По-перше, вони не відреагували на ядерний шантаж.

“Я думаю, це був найбільший козир у руках Росії. Розігруючи цю ядерну карту, вона сподівалася, що обнуляться всі інші форми підтримки України, і нас активно схилятимуть до переговорів із Росією, незалежно від їхніх результатів. Це не спрацювало”, — вважає дослідниця.

По-друге, протягом останніх кількох тижнів ми бачимо, що починає мінятися кон’юнктура саме у військовій підтримці України.

З одного боку, довготривалий конфлікт не є в інтересах ані України, ані її партнерів.

“Тобто коли ми думаємо, що Заходу може бути цікаво виснажувати Росію з мінімальними зусиллями саме зі свого боку, треба розуміти, що йдеться не про конфлікт і виснаження Росії протягом років. Я думаю, що ця тактика виснаження Росії з якимись мінімальними затратами з боку Заходу мала місце протягом 2022 року. Але якщо ми вже говоримо про 2023 рік, то зараз, як на мене, Заходу треба просто ухвалювати принципове рішення: чи вони переступають ті умовні червоні лінії, які самі для себе створили в плані підтримки України? А це стосується саме нових типів озброєння та його кількості”, — каже Марія Золкіна.

Йдеться про новітні танки, системи ППО та ПРО, і, що найголовніше, дальнобійну артилерію. Якщо, за словами дослідниці, цього не станеться, і Захід продовжить рухатися тактикою мінімальних зусиль і розтягування в часі військової підтримки України, тоді, на жаль, така ситуація може обернутися в середині або в першому кварталі 2023 року певними плюсами для Росії, бо до того часу вона саме встигне назбирати достатньо ресурсів для нових наступальних операцій, зможе акумулювати певні вже витрачені нею ресурси, ті ж самі ракети з боку Ірану або КНДР, а Україна матиме ті обсяги зброї і ті постачання, які є на сьогодні.

“Тобто ми повернемося до того розриву у військових спроможностях, який був для нас проблемою перші 6-7 місяців війни. У нас і зараз немає паритету. Але є певний баланс. Тобто, умовно кажучи, ми можемо якось маневрувати вже з тією кількістю озброєння в умовах, коли Росія, навпаки, не має достатньої кількості навчених офіцерських ресурсів на полі бою й логістики. І тоді навесні ми можемо постати перед небезпекою, коли Росія свої сили відновить, а ми залишимося в тій позиції і з тими ресурсами, які маємо сьогодні. І якщо сьогодні ці ресурси нам дозволяють проводити нехай точкові локальні контрнаступальні операції, як було в Херсоні, на Харківщині, далі це може бути Запоріжжя, то навесні, в умовах, коли сили Росії будуть іншими, у нас таких спроможностей може вже елементарно не бути просто з раціональних розрахунків”, — попереджає Марія Золкіна.

Щоправда, наразі кон’юнктура на Заході все ж таки змінюється в позитивний для України бік.

По-перше, США почали активно тиснути на Німеччину щодо постачання танків Leopard-2.

“І це дуже добрий сигнал. Розуміючи логіку, як це все відбувається, тобто якщо нам щось постачають наші європейські партнери, в 99% випадків вони отримують натомість техніку від інших країн-союзниць. І це означає, що це табу умовно вже зняте буде і для Німеччини, і для США. Чому Німеччина? Ми знаємо, вона пручається. Але з логістичних, у першу чергу, причин, я вважаю, що це абсолютно виправданий тиск саме на Німеччину. Це близько в плані доставки й ремонту, не треба витрачати кілька місяців, щоб організувати всю цю логістику”, — вважає Марія Золкіна.

По-друге, є інформація, хоч й інсайдерська, про можливість постачання Україні систем ПРО Patriot.

Щоправда, за словами Марії Золкіної, тут є проблема. В нормальних умовах навчання для операторів займає до пів року.

“За досвідом освоєння інших зразків західної техніки, не таких складних, але в більшості випадків термін навчання для українських військових був зменшений на 30-40%, а іноді й на 50% і більше. Те, що було 3-4 місяці, наші освоювали за 3-4 тижні, й ефективно це використовують. Нічого не потрапило противникові, жодних зразків складної артилерії, наприклад, на полі бою ми не залишили. Тобто це буде не 6 місяців, очевидно, а швидше. Але це все одно кілька місяців. І якщо початок цього навчання відбудеться умовно “завтра” — в січні, — то тоді ми можемо це отримати в середині 2023 року”, — підсумовує дослідниця.