Арестович пояснив, чому звернення Путіна до шаманів – ознака близького кінця війни

Путін пройшов уже дві стадії, які були у Гітлера, і зараз намагається вхопитися за останню надію на перемогу у війні.

Посилення позицій астрологів і шаманів у Кремлі, яке спостерігається зараз, означає зростання напруги серед верхівки російської влади. Російський диктатор Володимир Путін та його оточення на фоні постійних невдач на фронті шукають надію серед магів та екстрасенсів, адже раціонального виходу із ситуації уже не бачать.

Про це розповів радник Офісу президента України Олексій Арестович у бесіді із правозахисником Марком Фейгіним. Він зазначає, що російські війські уже не можуть дати надію Путіну на перемогу, тому він шукає цю надію деінде.

“Передчуття кінця розриває психіку і вимагає компенсації. Оскільки військові не можуть дати таку надію, її доводиться шукати серед шаманів, астрологів та окультистів. Посилення таких персонажів, в цілому раціонального типу західної політики або близько західної, означає завжди прихід психологічно-колективного переживання кінця”, – пояснює Арестович.

Коли людина не знаходить раціонального пояснення, то вона звертається до магів, каже радник очільника ОП. А це означає, що раціональна політика у Путіна уже похитнулася.

Він наголосив, що російський диктатор переживає три стадії, які були у Адольфа Гітлера. І зараз Путін уже на третій стадії.

“Як стверджують інсайдери, в Кремлі зростає вплив астрологів. Це означає, що зростає внутрішня напруга як у окремих членів, так і у маси. Значить все більше вдаються до “трах-тибедохів”. Тому що це як у Гітлера: є три стадії – армія Венка, чудо-зброя, і чудо-астрологи. Армія Венка – це армія Суровікіна, вона не спрацювала. Чудо-зброя – іранські дрони не спрацювали. Отже зараз стадія астрологів. Це нагадує останні місяці в бункері його великого попередника”, – зазначає Арестович.

Раніше у США розповіли, які правові механізми можуть допомогти притягнути до відповідальності за воєнні злочини Володимира Путіна. У міжнародному праві передбачаються механізми, які визначають відповідальність військового і державного керівництва країни-агресорки за вчинені її збройними силами воєнні злочини.