Останній бій Героя України Володимира Балюка: “Син завжди повторював, що справжні чоловіки не скаржаться”

Він підписав контракт із ЗСУ у 19 років. Сказав, що мусить захищати Україну від росії. В останні хвилини життя боєць дав гідну відсіч окупантам.

У бою на півдні 25-річний сержант Володимир Балюк, боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, знищив дві ворожі бойові машини десанту та чимало окупантів. Утім сили противника значно переважали кількісно… Боєць загинув. За виявлену мужність та стримування збройної агресії воїна з позивним “Балу” відзначили орденом “Герой України”. Посмертно. “Коли мене просять згадати щось про сина, перед очима — його щира усмішка.

З нею він з’явився на цей світ, з нею і покинув його, — каже Людмила Балюк, мати загиблого із села Сереховичі на Волині. — Ми виховували Володю у патріотичному дусі, він пишався тим, що українець, і ще у восьмому класі заявив, що планує стати офіцером. Хоча військових у нашій родині не було.

Кілька років поспіль син намагався вступити до Академії прикордонних військ у Хмельницькому, як і його рідний брат, але спроби виявились безуспішними. Тому вступив до Львівської політехніки. Але після другого курсу полишив навчання й підписав контракт із десантно-штурмовою бригадою ЗСУ. Сказав, що більше не може чекати, у країні війна і її треба захищати”.

Спочатку Володимир Балюк ніс службу в Пісках поблизу Донецького аеропорту, де постійно були ворожі обстріли, після того тримав оборону на Луганському напрямку…

За словами матері, син мало що розповідав про пережите на передовій.

“Завжди повторював, що справжні чоловіки ніколи не скаржаться, а кажуть, що в них все добре, — ділиться мама Героя. — До речі, він часто представляв бригаду на змаганнях серед військових і щоразу посідав призові місця з практичної стрільби та кросфіту”.

Після повномасштабного нападу рф боєць із позивним “Балу” ніс службу на Херсонщині. Маючи чималий досвід та будучи професіоналом, завжди йшов першим у бій та гідно давав відсіч ворогу. 5 квітня під час наступального бою з рашистами Володимир Балюк героїчно загинув.

“Українські десантники мали закріпитися в одному із населених пунктів. Орки кинули назустріч бійцям танки, бронетехніку і живу силу у чималій кількості. Бій зав’язався важкий та потужний, — згадує побратим загиблого з позивним “Одін”. — Раптом на правому фланзі з’явилась бойова машина десанту, яка йшла до позицій наших воїнів. Володимир Балюк знищив її з протитанкового комплексу Javelin. За кілька хвилин з’явилася ще одна БМД противника — боєць підбив і її з британського NLAW.

Зрозумівши, що перемога за нами, ворог почав відступати, а свій відхід прикривав з усього наявного озброєння. У той момент Володимир і дістав осколкове поранення, яке виявилось для нього фатальним. Загалом того дня штурмова група під командуванням головного сержанта “Балу” знищила чотири бойові машини десанту та багато орків…”

Поховали Володимира Балюка у рідному селі. У нього залишились батьки, брат-прикордонник і кохана.

“Усе село пишається ним. Він вартий нагороди Героя України. Як же боляче, що це звання надали Володі посмертно, — каже Євдокія Романюк, директорка Сереховичівського ліцею. — Ви знаєте, ще у школі було очевидно, що у Володі велике майбутнє, відчувався його внутрішній стрижень. І коли кажуть, що він виріс у звичайній сільській родині, то я заперечую. Ні, це не проста родина, це патріоти, з яких усім треба брати приклад!”