“Мабуть, у хлопця був крик душі”: що кажуть односельці Артема Рябчука, який розстріляв товаришів по службі

Офіційно мотив жорстокого вбивства не озвучено, але односельці вважають хлопця адекватним

Зраннього ранку середи, 27 січня, село Броска Ізмаїльського району Одеської області, в шоку від жахливих подій, винуватцем яких став їхній односелець – 20-річний Артемій Рябчук.

Зранку у всіх новинах – інформація про те, що військовослужбовець у Дніпрі на території об’єкту, що охороняється, Південного машинобудівного заводу, розстріляв 10 людей, 5 з яких померли. Далі повідомлення про те, хто влаштував криваву розправу, і хто став жертвою, в якому стані перебувають у лікарні постраждалі. Одне за одним слідували оголошення про пошук нацгвардійця та його прикмети, потім – відеосюжети затримання бійця та його розповіді про те, як він розстрілював товаришів по службі. В інтернеті з’явилося і пояснення причин такого жорстокого вчинку — відсутність реакції командування частиною на заяву Артема про нестатутні відносини в підрозділі та цькування Рябчука.

“Телеграф” зв’язався телефоном із сільським старостою — Світланою Москвич і дізнався від неї деякі факти з життя родини Рябчуків.

“Про те, що трапилося, я дізналася ні світ ні зоря, як тільки поліції стала відома особистість військовослужбовця, — каже Світлана Олександрівна. — Після того до нас у село приїжджали й поліція, і військова прокуратура. Викликали сусідів і однокласників Артема. Що я можу сказати про нього? У сільській школі він навчався до 9-го класу, потім пішов у технікум механізації, закінчив його з відзнакою. Він дуже справедливий хлопчик у нас, цілком адекватний. Я співчуваю сім’ям загиблих, це велика трагедія. Але дуже неприємно, що люди в коментарях до події стали вішати на нього ярлики. Коли пишуть “мерзота” – ніхто не має права ображати людину… Його провину встановить суд”.

Співрозмовниця наголошує, що в жодному разі не виправдовує дій Артемія, і не захищає його.

“Він винен, що загинуло п’ятеро людей, але ніхто не знає мотиву цього вбивства. Крик душі, видно, у хлопця був. До мене в кабінет запрошували багатьох його сусідів, друзів дитинства, і всі говорили про те, що він дуже працьовитий і чуйний хлопець”.

За словами старости, отець Артемія помер від серцевого нападу, був інвалідом 2-ї групи. Раніше Рябчук-старший працював, згодом потрапив в аварію, після чого змушений був піти на інвалідність. Хлопцю тоді було 17 років, і виховувався він у нормальній, добрій сім’ї. Він дуже оберігав маму, допомагав їй. Сам прийшов у військкомат, захотів піти до армії, розумів, що після армії можна нормально влаштуватися та заробляти.

Світлана Олександрівна уточнила і віру, яку сповідували в сім’ї нацгвардійця: “Вони є євангельськими християнами-баптистами. Але Артем не сильно був віруючим, він ходив на збори з мамою, але він дотримувався своєї лінії. У баптистів теж є у заповідях “не вбий”, їм не можна брати в руки зброю, але так вийшло. Він же сам здався! Взяв телефон у перехожої та повідомив, де знаходиться. Просто усвідомив, що створив. Я не знаю, що з ним сталося”.

З’ясовується, що його мама зараз перебуває у від’їзді: у старшої доньки, яка за повідомленнями деяких ЗМІ проживає в Російській Федерації, народилася друга дитина і вона поїхала допомагати у догляді за нею.

“Раніше вона доглядала хворого чоловіка, а після його смерті доглядала важкохвору рідну сестру. І коли та померла, поспішила допомагати дочці. І для неї це теж величезний удар! Але знайшлися люди, які виклали в інтернеті його анкету, телефонний контакт його матері… Люди дуже жорстокі, але ж мама його не змушувала нікого вбивати, щось там сталося, якийсь надлом у нього трапився”.

Староста продовжує згадувати позитивні якості молодої людини: “Він не курив, не пив — за їхньою вірою це не дозволяється. Там навіть при затриманні йому поставили питання: “Ти що курив?” — він відповів, що не курить. І коли запропонували дати закурити, то підтвердив, що не палить”.

Серед коментарів у соцмережах, зустрічається і таке: “Хлоп не з України, говорити російською чисто! Упевнений, що виручать! Це засланий козачок, очевидно!”. На що Світлана Москвич відреагувала так: “Річ у тому, що людина родом з Бессарабії, де проживають представники 156 національностей! І Бессарабія, крім української, здебільшого спілкується російською. Нас усе життя вчили російській мові й так легше зрозуміти один одного молдаванам, болгарам, румунам, гагаузам, унгурам, грекам, вірменам і туркам, що проживають тут…”.