“Робиш все можливе, а врятувати не вдається”: лікар розповів про жахіття, до яких призводить штам “Дельта”

“Робиш все можливе, а врятувати не вдається”: лікар розповів про жахіття, до яких призводить штам “Дельта” 

Дуже важко медицині справитися з штамом “Дельта”, який значно смертоносніший за попередні штами. Особливо це впливає на емоційний стан лікарів,якідокладають максимум зусиль для порятунку пацієнтів і потім важко переживають, коли ці зусилля ні до чого не призвели.

Суспільне поспілкувалося з працівниками та пацієнтами реанімаційного відділення Київської міської клінічної лікарні №9, яке заповнене на 100%. Сюди привозять важких хворих на коронавірус, які потребують кисневої підтримки.

Станом на 8 листопада більшість лікарень в столиці, які приймають хворих на коронавірус, – заповнені. За останню добу госпіталізували 118 хворих. 47 людей померли.

“Кожного разу повідомляти родичам про смерть пацієнта, ось це важко. Емоційно важко, бо шкода витраченої власної праці, всього персоналу, щоб витягти пацієнта, а не вдається. Дуже важко, коли помирають молоді. Дуже”, – каже Альона Хомякова, завідувачка відділення анестезіології та інтенсивної терапії Київської міської клінічної лікарні №9.

Картина, яку лікарні подарувала мати наймолодшого пацієнта реанімації. Йому 28, потрапив до реанімації у критичному стані, але за півтора місяця чоловік одужав.

Зараз лікарняні ліжка, кажуть медики, майже ніколи не бувають вільними.

Я кожного ранку приходжу і не знаю, що станеться в мене за ніч”, – додає Альона.

Стороннім сюди не можна – це так звана “брудна” зона. На вході персонал вдягає захисний одяг.

За час пандемії такий костюм завідувачка відділення одягала сотні разів. До цього вона звикла, але до самої пандемії – ні. Альона каже, що і досі у неї перед кожною зміною тривога. Особливо у цю хвилю захворюваності, коли стан деяких пацієнтів погіршується миттєво.

Цього тижня у цій реанімації без смертей. Але так не завжди, оскільки сюди не привозять легких хворих. Тільки важкі та вкрай важкі. Зараз тут таких 50 на 50.

Нещодавно кількість ліжок у відділенні збільшили до 10, однак реанімація заповнена на 100%.

За кожним рухом кожного хворого медики спостерігають через монітор. Щоб не плутати пацієнтів, медики пишуть на стіні біля палат їхні прізвища водним маркером, аби стирати старі й вписувати нові.

Монітор допомагає у разі, якщо пацієнти поводять себе неадекватно – зривають маски або виривають катетери з рук. Це відбувається через кисневий голод – гіпоксію, пояснюють лікарі.

У кожному боксі по двоє пацієнтів на штучній вентиляції легень. У всіх палатах однакові звуки – апаратів кисню, який рухається трубами, а також кашлю.

Щодня зранку і ввечері обхід пацієнтів. Це поняття тут відносне, бо заходити до недужих доводиться часто: дати ліки, перевірити стан, замінити підгузки, перевернути на інший бік.

Більшість хворих не можуть рухатися. Ті, хто не при тямі, їжу отримують через трубку.

“Дихаєш, а кисень не потрапляє. От це катастрофа”, – каже один з пацієнтів.

Через це таку реакцію деяких пацієнтів прив’язують. “Ми прив’язуємо, якщо вимагає ситуація, з метою убезпечити самого ж пацієнта. Не нам це треба, а для безпеки самого ж пацієнта, бо без маски він загине”, – розповідає Альона Хом’якова.
У пацієнтів, які потрапляють на примусову вентиляцію легень, рівень виживання – від 10% до 20%”.
Один з пацієнтів лікарні – Сергій. Він мав кисневий голод, перебував у критичному стані. Але два тижні він нерухомо лежав на животі. Лікар відзначає його силу волі: “Я його всім ставлю у приклад, як треба боротися за своє життя”.

“Хочеться перевернутися і на бік, і на спину, але сказали – на животі. Треба було виживати. Куди діватися – троє дітей, четверо внуків, треба ще правнука побачити хоча б, – розповідає чоловік і додає, що допомогла підтримка дружини. – Вона приходила сюди під вікна, стояла, SMS-ки писала”.

Найгірше для Сергія позаду. Потроху загоюється і рана на лобі від кисневої маски.

Ще одна пацієнтка лікарні, Лідія, має рану на горлі, яка лише починає затягуватися. Щоб вона могла дихати, лікарі вставили їй в горло трубку.

Лідія півтора місяця в реанімації. Три тижні була під наркозом.

“Кажуть, що мене з того світу просто витягнули. Кажуть, але я цього не пам’ятаю. Я хочу зараз встати, а мені не вдається. Тільки сиджу, і то з допомогою лікарів”, – каже жінка.

“Скільки невакцинованих в реанімації? Всі. Всі невакциновані”, – каже Михайло Валюк, головний лікар.

Після одужання і Сергій, і Лідія обіцяють вакцинуватися.