Про перевірку готовності шкіл до нового навчального року та про відпустку, яка не відпускає

Освітній експерт про застарілі методи перевірки готовності шкіл до нового навчального року та про те, що робити, аби змінити систему.

Кілька тижнів тому я пожартував на своїй сторінці у фейсбуці щодо алгоритму проведення відпустки освітянами:

1. Нікому не кажеш, куди їдеш у відпустку.
2. Видаляєш усі акаунти в соціальних мережах, блокуєш «Viber» та інші додатки.
3. Прибуваєш в іншу країну та поселяєшся у перший-ліпший готель.
4. Купуєш там сімку місцевого оператора. Сідаєш у незнайомий автобус і їдеш на далекий дикий пляж без покриття цією мережею.
5. Темної ночі на пляжі до тебе хвилею прибиває пляшку з листом: «Олено Петрівно, негайно здайте звіт за формою… Скиньте на флешку і киньте пляшку назад у море. Завуч».
P.S. Вихід є! Просити Ілона Маска відправити тебе в космос, бажано на Марс.

Звісно, отримав коментарі від колег, які підтверджують існування відпустки без відпустки:

Сергій Троян написав:

Але якщо без усмішки, то не до сміху: постійно комусь щось треба по роботі і знаходять навіть далеко за межами неньки.

Світлана Марченко:

Сьогодні вже два повідомлення від директора у вайбері та дзвінок щодо ремонту. Тільки в Космос!

Галина Семенчук:

Людоньки! Повірте, директору хочеться теж у космос. Бо ці всі повідомлення не ми придумуємо, нам зверху йдуть. Думають, що ми безсмертні. Я давно зрозуміла, чого не дають відпочити, а активно «працюють» зверху.

«Йшов другий тиждень відпустки… Дозволив собі прийти на роботу на годину пізніше», – директорський гумор.

Якщо чесно, навіть не знаю, чого в цій фразі більше: гіркої самоіронії чи самозакоханості, яка густо замішана на Стокгольмському синдромі.

На жаль, більшість моїх колег не тільки по суті визнають таку ситуацію нормальною, а і глибоко у душі пишаються тим, що вони так героїчно працюють.

Як же без них? Хто ж підготує школу до нового навчального року, якщо директор проведе свою відпустку на морях-океанах?!

Відкрию одну страшну таємницю: ніхто ніде у світі школу до нового навчального року не готує! Тобто приміщення школи завжди готове, щоб у ньому велись заняття.

Звісно, муніципальні служби можуть за період літніх канікул зробити там якісь ремонтні роботи. Тож, у кінці серпня директор школи, який вийде з відпустки, прийме школу й оцінить, як ці служби справились із поставленими завданнями.

У нас же чиновники приймають будівлю (не відомо, за які гроші, відремонтованої школи), у директора, який ще не встиг «догуляти» власну відпустку.

Що робити для того, щоб у нас було, як у них?

Керівникам шкіл перш за все треба припинити «пишатися» тим, що їх перетворили на завгоспів, зрозуміти, що твоя власна відпустка – це твоя відпустка, а не четверта трудова «чверть». Ти маєш за цей час вийти за межі шкільного ящика, відволіктись від освітянських проблем, відновити нервову систему.

Зі свого багаторічного директорування знаю на 100%: ніхто ваш «подвиг» не оцінить і дякую не скаже. Вашу жертовність усі сприймають як належне. На мої бюджетні запити і листи-вимоги профінансувати найнагальніші потреби (ремонт пожежної сигналізації, придбання мийних засобів для шкільної їдальні тощо) засновник «відповідав» у стилі старого студентського анекдоту: сину, лист, в якому ти просиш 100 рублів, ми не отримували. Часто такі звернення навіть відмовлялись реєструвати в управлінні освіти.

Я перші п’ять років директорування безвилазно провів на «трудовому фронті». Хтось це пам’ятає? Чи хтось в це зараз повірить?! А якщо і повірить, то лише зітхне: ну і дурень!

Тому, замість того, щоб кидатись на амбразуру у вільний від роботи канікулярний час, треба вимагати створення центрів сервісного обслуговування закладів освіти, які працюватимуть на школу. Вимагати належного фінансування цих робіт. Адже це ми привчили засновника, що будемо жебрати у батьків чи спонсорів, а зробимо все «своїми силами».

З чого почати?

Почніть з того, що у випадку, якщо хтось із начальників вам зараз зателефонує із будь-якого питання, скажіть йому одну чарівну фразу: до побачення, я зараз у відпустці!

Петро Демченко ілюструє звичні реалії:

«…У серпні цей директор прийме школу й оцінить, як ці служби справились із поставленими ним завданнями…», – сто тисяч разів ХА-ХА-ХА. Я директорував усі 90-ті. Грошей – нуль. Матеріали шукай – не знати, де і за що. Сільрада виділила із земель запасу 60 га, які я здавав в оренду місцевому господарству під 30 % пшениці від середнього врожаю по господарству. Тоді цю пшеницю продавали і на вагу, і відрами, а на ці гроші купляли фарбу, руберойд, бітум, інші будматеріали. Робили ремонт силами вчителів і техпрацівниць, а в середині серпня чиновник з РайВО приїздив приймати школу. Ось такі справи. Я такого терпіти не захотів і зі стажем 37 років пішов на пенсію за вислугою.

Svit Protsenko коментує:

Ми теж готуємося «об’їжжатися». О, дуже влучне порівняння. Десь я це читав… А, точно, в оголошеннях про продаж коней: «продається кобила, породи великовагових коней, об’їжджена в парі та одноконці», «продам молодого жеребця, спокійний жеребець, об’їжджений, початково виїжджений…».

В одній із мої ранніх статей я писав про це, як про «Маразм №4 Підготовка школи до нового навчального року».

Цитую сам себе: Форум «Артеківські діалоги-2008». На секції «Якість середньої освіти. Як вирішити множинність проблем?» присутні відразу три міністри освіти і науки, чинний на той момент міністр Іван Вакарчук та два його попередники – Василь Кремень(керував МОН у 1999–2005 рр.) та Іван Зязюн (очолював МОН у 1991–1992рр.).

«Три богатирі» сиділи ззаду і мовчки спостерігали, як ми «розриваємо сорочки на тілі».

Моя колега каже мені: Чому вони сидять? Треба їх якось задіти за живе, щоб вони включились у дискусію. Зроби це, ти ж вмієш.

Для цього випадку у мене був під рукою Наказ МОН № 349 21.04.2008 «Про підготовку та організований початок 2008/2009 навчального року». Я почав під загальний сміх публіки цитувати найбільш «цікаві» пункти, на кшталт «6.4.1 провести модернізацію котлів, заміну зношеного котельного обладнання на сучасне з підвищеним коефіцієнтом корисної дії, ремонт теплоізоляції зовнішніх тепломереж, утеплення теплотрас; 6.4.2. здійснити заміну та утеплення вікон і дверей», «6.6 організовано провести серпневі конференції педагогічних працівників, залучивши до участі в них керівників місцевих органів державної виконавчої влади та самоврядування, наукових установ, підприємств і громадських організацій», «6.8 до 31 серпня 2008 р. провести набір учнів до 1-х та 10-х класів», «6.12 до 15 серпня провести регіональні огляди-конкурси стану підготовки дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих та позашкільних навчальних закладів до нового навчального року», «6.14 забезпечити урочисте проведення Дня знань 1 вересня 2008 року», «6.15 надати оперативну інформацію щодо організованого початку 2008/2009 навчального року відповідно до департаментів загальної середньої та дошкільної, професійно-технічної та вищої освіти 01.09.2008 р. до 11 години» тощо.

Звернувся до чинного тоді міністра: «шановний Іване Олександровичу, я, звісно, розумію, що серед 20.047(така була їх кількість станом на початок 2008/2009 навчального року) керівників загальноосвітніх навчальних закладів є різні люди, але невже ви думаєте, що без вашого наказу вони не здогадаються «провести набір учнів», «здійснити заміну та утеплення вікон і дверей» чи не «забезпечать урочисте проведення Дня знань»?»

Можна було б посміятись над недолугістю авторів цього бюрократичного шедевра і використовувати його як ілюстрацію для моєї «улюбленої» тези про школу як надлишково керовану організацію, якби не одне «але». На виконання вашого наказу будуть видані аналогічні накази обласних управлінь, потім міських та районних відділів, потім шкільні. Для імітації роботи будуть проведені сотні нарад, регіональні огляди-конкурси, здійснено тисячі візитів усіляких перевіряльників до шкіл, змарновані тони паперів на «оперативну інформацію». Тож уся ця «мишача метушня» навколо наказу не тільки не допоможе школам реально підготуватись до нового навчального року, а і заважатиме це робити.

Іван Олександрович не повівся на мою інтелектуальну провокацію і в діалог так і не вступив, тому інтерактив на секції не вийшов. Та у неофіційній розмові сказав мені: я згоден, що видавати такий наказ – повна дурня, але ж ви розумієте: у мене щодня на столі пачки паперів, які я, не читаючи, «на автоматі» підписую. Підписав і цей наказ таким чином, скажу директорові департаменту загальної середньої, спеціальної та дошкільної освіти, щоб наступного року такого наказу не було.

На «Артеківські діалоги-2009» я їхав із роздрукованим текстом наказу-клону «Про підготовку та організований початок 2009/2010 навчального року». От тільки Іван Олександрович на цей форум не приїхав, а начальник тодішнього департаменту просто втік із секції, як тільки дізнався, що я модеруватиму її роботу.

Замість очікуваної скасовування абсолютно маразматичного наказу, згодом з’явився лист МОН № 1/9-305 від 26.04.13 року «Про використання Інструктивно-методичних матеріалів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності у навчально-виховному процесі». На 20 аркушах додатку до листа подаються шедеври бюрократичної думки на кшталт «ПРИМІРНОГО АКТУ ПРИЙОМУ ГОТОВНОСТІ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ДО НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО РОКУ».

Логіка таких актів дивовижна: от 25 травня на момент закінчення навчального року в школах було все гаразд, а напередодні 1 вересня чомусь треба акт готовності?!

Цього року Наказу МОН уже не бачу, але знаходжу в Інтернеті накази місцевих органів влади із назвами на кшталт «Про план заходів щодо підготовки до нового 2021/2022 н.р.».

Ось зразок такої паперотворчості із Харківщини, яка спрямована на продовження радянської інерції перевірки готовності шкіл до нового навчального року.

Зверніть увагу, «вивчення» стану закладів освіти має відбутись до 10 серпня. Директор школи і його заступники, як правило, мають відпустку до 20-х чисел серпня. Звісно, ніхто офіційно їх з відпустки викликати не буде, освітянські «раби на галерах» традиційно самі вийдуть і забезпечать, щоб усе було «красиво».

Соромлюсь запитати: а чи було у травні розпорядження, яке б зобов’язувало засновників закладів освіти забезпечити усе необхідне для підготовки закладів освіти до нового начального року?

Як бачимо, перевірка готовності шкіл до нового навчального року це просто «пісня», з якої слів не викинеш.

У серпні поважні дяді і тьоті (Комісія з готовності шкіл) продовжують здійснювати об’їзд шкіл. Директори шкіл, які щойно вийшли з відпустки, рапортують: завжди напоготові! Усілякі там пожежники та санстанції, звісно, з максимальною вигодою для себе використовують цю ситуації, бо їх підписи в акті готовності тепер «на вагу золота».

Добре, що хоч традиція робити банкет для цих «гостей» уже відходить у минуле.

Пише директорка школи:

Погоджуюсь, що перевірка готовності шкіл – це маразм! Школи самостійно підштукатурюють, підфарбовують, підбивають, натирають до блиску, бо треба показати «господарям життя», яка ти господиня.

Її колега розшифровує, за яких умов така практика мала б сенс: «Нехай буде об’їзд! Якщо він матиме дві мети:

1. Детальний звіт органів влади про їхні дії з підготовки школи до нового навчального року.
2. Отримання доручення від РАДИ школи про необхідні кроки кожного! відповідального! структурного підрозділу для забезпечення успішної роботи на наступний період.

Для чого досі зберігається цей рудимент радянської епохи?

Відповідь дуже проста: директора школи у нас звикли тримати «на короткому повідку», а такі об’їзди школи напередодні навчального року є зручним інструментом нагнітання страху.

Прийде коза до воза, а сiна не буде. Не буде сiна…

«Ще прийде коза до воза», – це улюблена приказка одного із перевіряльників, якого всі дуже добре знали у рідному Кіровограді (тепер Кропивницькому).

Він вчив мене, молодого і запального, життєвої мудрості: «От ти можеш «видєлуватись» скільки завгодно, демонструвати свою неповагу до нас, щось доводити, «умнічати»… Але! Рано чи пізно ми тебе на чомусь спіймаємо. Адже у кожної людини трапляються проколи. Якщо ж ти працюєш директором школи, то проколів буде чимало, як би ти не старався. І от тоді не ображайся, ми тебе… по повній, щоб тобі мало не здалось і іншим «не повадно було» так себе поводити. Знай, що у разі чого, «пощади» не буде… А був би «покірливим телятком», щось би не помітили, на щось закрили б очі… А, якщо з тебе «борзота» пре, діятимемо за принципом: «получай деревня трактор і вигрібай по повній».

Україна – не Швейцарія!

Увесь час згадую розповідь свого швейцарського колеги про їх «практику, яка працює» із підготовки школи до нового навчального року. У кінці навчального року директор школи здає ключі від школи у муніципалітет і йде у відпустку. Напередодні нового навчального року він приймає відремонтовану школу з рук муніципальних службовців, які за період літніх канікул організували виконання замовлених школою робіт. Якщо чиновники не погоджуються виконати якусь забаганку директора школи, наприклад, добудувати басейн, завжди є можливість ініціювати місцевий референдум, на якому з вірогідністю 99, 99% люди підтримають школу.