«Відчепіться від дистанційки, вона – передвісник глобальних змін»: вчителька про важливість ери онлайн-освіти

Чи мають рацію поборники онлайн-освіти?

Інформує Всеосвіта.

Разом з пандемією у світ прийшли зміни, які назавжди змінять майбутній розвиток багатьох сфер людського життя. Сфера освіти – не виключення, вона, як й інші, змушена пристосовуватись до нових умов та вимог і трансформуватись, щоб продовжити функціонувати повноцінно.

2020 рік можна назвати початком справжньої ери онлайн-освіти. І якщо її елементи у Європі та Америці вже давно застосовувались практично, то Україна змушена була вийти із «зони комфорту» у максимально стиснуті терміни.

До дистанційного навчання українські освітяни ставляться здебільшого негативно, називають його «обмеженим», «штучним» і «безрезультативним». Але чи мають рацію поборники онлайн-освіти? Над цим питанням розмірковує вчителька біології Ольга Халепа.

Розставмо всі крапки над «і», говорячи про дистанційну освіту. Вона є і тепер уже буде. Занадто роздута тема, з купою протестів, фейків, жартів та сарказму. Ким підігрівається оце все? Звісно, не без допомоги тієї категорії батьків, які завжди були чимось незадоволені в освіті, яким все й завжди було не так, а зараз вони взагалі стали експертами дистанційного навчання.

А чому їх не особливо хвилювало, як проходили звичайні уроки? Ні, хто такий вчитель і який його рівень, вони знали й на відстані, а от рівень своєї дитини уявляли слабко. Відкрию їм велику таємницю: він не змінився. Якщо дитина байдикувала, то вона це й продовжує робити дистанційно, якщо була старанною, то не відступає й перед екраном. Багато хто здали дітей до першого класу і все – вони були під наглядом. А тепер не лише довелося допомагати вчителям, але й батьки ще навіщось взяли на себе місію контролю якості навчання й вирішили, що без їхньої думки освіта – ну ніяк.

А ось ще одне відкриття: учні 5-11 класів психологічно, фізично, морально і технічно здатні впоратись з дистанційкою. Від батьків треба лише створити дитині потрібні умови: місце для занять, гаджети та інтернет. І не треба всього цього чекати від держави! Цим ваша дитина мала бути забезпечена ще до дистанційного навчання, якщо ви так турбувалися про її успішність.

Те саме стосується й вчителів, які ставилися до цих речей легковажно, а тепер чекають манни небесної від держави, у той час, коли велика кількість їхніх колег давно забезпечила себе всім необхідним і легко впоралися з викликами часу.

Батьки, я впевнена, що ваша дитина ще й вас навчить багато чому зі сфери новітніх технологій та використання інтернет-платформ. Бо у батьків дуже часто знання з цієї теми закінчуються десь на рівні гортання стрічки Фейсбуку, або елементарних репостів. Тож не вашим дітям, а вам від них знадобиться допомога.

Я знаю, що кажу, бо ніколи не розлучалася з комп’ютероноутоінетами. Протягом багатьох років йшла у ногу з часом, та однаково щоразу вчуся у свого сина та доньки, у своїх учнів. І я бачу, як легко вони можуть впоратися з тим, що пропонує дистанційка. Все, що я даю семикласниці – це гаджет, чай, інет та спокій. Далі я там зайва, бо там працюють люди з досвідом. Хай ще з помилками, ще недосконало, але все вийде. Я вірю у своїх колег!

Це вже не березень 2020. Суспільство зупинилося на цьому стереотипі й далі не рухається, а дарма. Так, тоді вчителі розгубилися, так, почали нити, опиратися, почали нервувати, що стіни класів стали скляними й понти вчителів «заслужених категорій» виявилися простою відсталістю. Та поруч була ціла низка новаторів, вони й потягли на собі «Теслу» дистанційки, вони заткнули за пояс олдскул, адаптувалися – й відбувся природний відбір: вижив сильніший, пристосованіший, а тим, хто нив, довелося або підняти дупу та щось робити, або просто йти геть. Запрацював педагогічний механізм дистанційної освіти!

Зайві деталі та застаріле мастило ще буде відкидатися геть, так буває завжди: спочатку винахід, потім модернізація, спочатку в природі з’явився птах, а потім тисячі його видів.

Ще покричімо, як нашим дітям не вистачає живого спілкування. А я знову відкрию таємницю: знаєте, чим займаються учні на перервах? Зависають у соцмережах, або грають в ігри через мережу. Вони не спілкуються! Не спілкуються наживо! Ніхто в них нічого не відбирав! Вийдіть, подивіться, як гуляють діти на вулиці? Розказати, чим вони захоплюються, як спілкуються? Думаю, не важко здогадатися.

А хто з нас раніше думав про тих учнів, які меланхоліки, інтроверти, які просто закомплексовані, чи сором’язливі? Хтось питав їх, як їм живеться під час звичайних уроків? Батьки та вчителі говорили їм: «Треба бути, як всі. Відповідати, як дівчинка-відмінниця, поводити себе, як хлопчик-активіст», а їм треба були тиша, спокій, розміреність, усамітнення, повільний темп. Ми танці танцювали перед гіперактивними, а «тихоні» сиділи мовчки, чекали свого часу. І ось тепер їх час настав, чи не так?

За чим ви ще страждаєте, поборники дистанційки? За позакласними виховними заходами? Сучасних дітей туди не загониш! Ні до участі в концерті, ні до відвідин гуртка. І не вмотивуєш, а все тому, що принципи виховної роботи у школі знаходяться десь на рівні 1999 року, а ми з вами, як-не-як, у 2021.

Словом, відчепіться від тої дистанційки! Вона – передвісник глобальних змін в освіті, незворотних змін. Я вчитель біології й впевнено скажу вам, що колись зміни клімату призвели до виходу тварин на сушу, до появи крил, квітів, довгих ший жирафів і вимирання динозаврів! Це еволюція, друзі, вона – необоротна, вона великим катком пройдеться освітою, і будуть зміни. Так що дайте вчителям-професіоналам спокій, у них все вийде. Дайте своїй дитині спокій, увімкніть їй інтернет, приготуйте чай і відійдіть – дитина впорається.