Кабмін придумав, як залишати українців без виплат: раз живий – отже був дохід

Не всі знають, що я вже більше року не депутат ВР, і листи мені, як і раніше, йдуть. Ось фрагмент одного з них – без перебільшення слізного:

“Прошу звернути Вашу увагу на Постанову КМУ № 632 від 22.07.2020 р. “Деякі питання виплати державної соціальної допомоги”, зокрема п. 13: “Під час обчислення державної соціальної допомоги для розрахунку середньомісячного сукупного доходу за кожний місяць, в якому відсутні доходи, включаються:

0,5 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду, за який враховуються доходи <…>”.

У моєму випадку є важливим ще й п. 4, де сказано:

“До середньомісячного сукупного доходу враховуються такі доходи:

<…> у тому числі житлова субсидія та пільги на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива та скрапленого газу”.

Поясню. Я звернулася до Управління праці та соціального захисту населення (УПСЗН) із заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім’ї (ДСД). Таким чином шукаю засобів до життя, оскільки за останньої перекомісії мені відмовили в підтвердженні інвалідності. Довга історія, зараз через суд намагаюся довести свавілля і злочинність такого рішення, домогтися відновлення інвалідності. А жити зовсім нема на що. Намагалася змиритися з долею, але голодна смерть – річ тривала і дуже болюча.

Так ось, з УПСЗН я отримала відмову в ДСД з розрахунками, за якими відповідно до цієї Постанови № 632 мені враховують у дохід субсидію + 0,5 розміру мінімальної зарплати. У моєму випадку це 5863,74 грн (субсидія, сплачена через Ощадбанк постачальникам ЖКП) + 14 169,00 грн (0,5 з/п) = 20 032,74: 6 місяців = 3338,79 грн, які й склали нібито мій середньомісячний дохід. Це більше за прожитковий мінімум. Тому ДСД = 0. Працювати усе ще не можу.

Мотивується це тим, що “люди ж на щось живуть, значить, будемо таким чином відсіювати тих, хто працює в тіні”.

Ну, якщо із субсидією, включеною до доходу, ще якось можна змиритися, адже на її суму зменшується кредиторська заборгованість перед постачальниками ЖКП, хоча хліба й води на неї не купиш, то віртуальна зарплата – абсолютний цинізм та вбивство за наших реалій”.

Кінець великої цитати з листа.

Ну, що тут сказати? Привід не допомагати знайдено дивний: якщо людина не померла, будемо вважати, що вона отримує половину мінімальної зарплати.

Так постановив уряд.

Але чому саме половину: не 30, не 40, не 60 або 70 %, а саме 50%? Хто рахував?

І цей віртуальний прожитковий бере участь у порівнянні з прожитковим мінімумом офіційним!

В результаті єдину допомогу від держави отримують житлокомслужби, щоб вони не постраждали від злиднів клієнта, а тому просто оголошують, що він цю допомогу вже таким чином отримав і плюс залишився живий – отже, десь якось щось отримав ще, а коли так, то більше йому нічого не передбачено. У сенсі – більше нуля.

Отже, за таких умов право на допомогу залишається у мертвих (помер і, значить, не підробляв у тіні) або тих, хто не отримав жодних житлокомпослуг, але при цьому вижив. Усі інші – хто не просто живі, але при цьому ще й отримали житлокомпослуги, – мають, як виявилося, дохід вищий за прожитковий мінімум і більше ні на що права не мають.

Довідково. Конституція України, стаття 1: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”.

Конституція України, із статті 3: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.