“Мамо, я повернусь! ”Він повернувся та здоров”я немає, куля влучила прямо в голову. Вражаюча історія про бійця ЗСУ. Репост, врятуйте життя

Репост.. допоможіть врятувати життя воїну!
Інформагентство АрміяInform
опублікувало великий матеріал про Сергія Гриненка — навідника танку, який після тяжкого поранення у голову наново вчиться говорити, рухатися, писати…

У ці святкові дні ми можемо допомогти нашому захиснику на такі необхідні ліки! Допомогу можливо надіслати родині Сергія напряму:
❗ПриватБанк:
Гриненко Сергій Миколайович
5168 7427 0822 0607
❗Ощадбанк:
ПІБ Гриненко Сергій Миколайович
Р/Р UА 163226690000026203500125865
Снайперська куля пробила голову наскрізь, але не вбила. Що допомогло пораненому бійцю з Київщини вижити, і як він живе тепер

АрміяInform продовжує розповідати нашим читачам про героїв спільного з ГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО» проєкту «Родина героїв: своїх не лишаємо!». Нещодавно ми писали про воїна з Київщини Сергія Гриненка, який зазнав поранення, захищаючи нашу країну на Донбасі, й потребує допомоги на лікування. Повідаємо його історію докладно.

Сергій Гриненко – навідник танка 72-ї бригади. До лав Збройних Сил долучився у 2015-му, коли частина збиралася у відрядження на Схід. Вісім місяців захищав Україну на Донбасі, поки ворожа снайперська куля не влучила в голову…

«Мамо, а якщо до нас прийдуть?»

Ті, хто познайомився з Сергієм Гриненком на війні і бачив його «у роботі», ніколи б не подумали, що до служби у війську він страшенно боявся замкнутого простору. А тут раптом – танкіст (!). На запитання: «Як же Сергій зміг подолати страх?», мати відповідає: «Змусило бажання захистити Батьківщину і чотирьох молодших братів». Коли окупант прийшов на нашу землю, коли почали гинути українські воїни, серед яких і знайомі Сергія, він вирішив їхати на Донбас. Потрапив у 72-гу «Красноградсько-Київську» бригаду. «Потрібен навідник танка? – Буду навідником…». Про своє рішення родині сказав постфактум. На сльози матері Валентини Миколаївни відповів: «Мамо, ти бачиш, що вони коять! А якщо до нас прийдуть?».

місяців. Потім коротка відпустка і знову – на передову. Під Старогнатівкою, де тоді тримала оборону його бригада, і дістав важке поранення голови.

– Нарізна куля снайпера прошила череп сина наскрізь і суттєво травмувала мозок. Після поранення Сергій не міг рухатися, його руки й ноги стали наче здерев’янілі. Майже не міг спілкуватися, лікарі констатували в нього значні когнітивні порушення, – розповідає мати Сергія.

Лежав удома без пластини в голові. Шанс на життя з’явився випадково
Те, що відчула Валентина Миколаївна, коли її раніше дужого і життєрадісного сина привезли ледь живим, немічним, навіть подумати страшно. Розпач і безпорадність не полишали жінку. Мати п’ятьох синів не була підготовлена до такої життєвої ситуації. Доглядати за майже нерухомим Сергієм, та ще й про чотирьох молодших дбати… На допомогу прийшла Світлана Губер — мама загиблого героя Олега й активістка, яка допомогла не одній сім’ї воїнів АТО/ООС. Згодом Світлана очолила київський підрозділ «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО».

«Його привезли напівживого. Він просто лежав вдома без пластини в голові, без професійної меддопомоги. Валентина бачила, що синові гіршає, але не знала, куди звертатися за допомогою. Вважала: все, кінець, що пішли незворотні процеси… Пощастило, що про Сергія дізнався місцевий священник. Він і допоміг, чим зміг. Потім втрутилися ми, звернулись до адміністрації по допомогу. Зв’язались із медиками Майдану — за їх підтримки Сергія прооперували у Києві, поставили пластину», — розповідає Світлана.

Згодом для Сергія та його родини надали будинок в Іванкові — це значно полегшило їхній побут. У нових умовах і Валентина Миколаївна, і її сини піднеслися духом. Молодші самостійно перекрили дах домівки, облаштували територію нової оселі. Валентина Миколаївна почала «підіймати» Сергія: щоденно робила йому масажі, наново вчила писати, читала з ним книжки.

Жити далі
Тепер Сергій часто усміхається. Надзвичайно радіє гостям, особливо товаришам з АТО/ООС — просить їх розписатися на прапорі з символікою бригади. Із задоволенням слухає воєнні історії та байки. Малює, працює з планшетом — його дрібна моторика щоденно стає кращою. За допомогою гаджетів спілкується у соцмережі з друзями.

Уважно стежить за новинами як за інформацією з фронту, так і за політичним, суспільним і світовим життям. Реагує на події надзвичайно емоційно.

Повноцінно розмовляти ще не може. Тільки окремими словами.

– Як себе почуваєш? – запитуємо.

– От так! – з усмішкою відповідає воїн і підіймає великий палець угору.

Сергій спілкується власною жестовою мовою. Може розповісти, як служив навідником, як із мамою удвох гуляють Іванковом, як він керує візком.

Вже 4 роки поряд із Сергієм його друг — Рижик. Великий рудий кіт, якщо й відходить від хлопця, то уважно за ним спостерігає. А коли поряд із Сергієм нікого немає, кіт сидить біля травмованої голови воїна. Може, якось по-своєму лікує…