Борги України: потрібне списання

Уряд повинен відновити переговори з МВФ та приватними кредиторами про списання боргів. Наразі для країни неприйнятні програми списання для найбідніших країн. Перемовини ж на політичних засадах цілком можливі.

Останніми роками державний борг України стрімко зростає. Лише 2016 року — майже на 6 млрд дол.
За даними Держстату, у 2017 році кожен українець винен 45,54 тис грн або 1 680 дол. У 2016 році ця сума становила 38,85 тис грн або 1 440 дол, у 2004 році — 1,79 тис грн або 354 дол.
Кожен новий уряд бере зовнішні кредити, щоб віддати старі і профінансувати пенсії, зарплати, школи, лікарні або купити російський газ. Щоб мати більше шансів на чергових виборах, кожен склад влади збільшує борговий тягар.
У 2017 році виплати за зовнішніми боргами та на їх обслуговування сягнули 30% видатків держбюджету. Тобто Україна віддає майже третину з того, що заробляє.
Зрозуміло: аби почати більше заробляти, потрібно більше вкладати у виробництво та інфраструктуру. Де ж узяти більше коштів на розвиток? Надалі скорочувати видатки на пенсії, освіту та охорону здоров’я? Це неможливо. Потрібно зменшувати корупцію, припинити позичати і почати віддавати старі борги.
Угода Яресько та Яценюка
У 2015 році уряд Арсенія Яценюка провів реструктуризацію боргу України перед приватними закордонними кредиторами на 15 млрд дол.
Цю угоду багато міжнародних та вітчизняних експертів вважають провальною для України. Навіть колишній заступник міністра фінансів Ігор Уманський, який працював тоді в уряді, назвав її “міною сповільненої дії”.
Заявлене “списання” 3 млрд дол обернулося значно більшими виплатами протягом наступних двох десятиліть. Уряд видав кредиторам замість “списаного” боргу нові цінні папери з прив’язкою виплат до темпів зростання ВВП України.
Якщо українська економіка буде зростати швидше 3%, то з 2021 року по 2040 рік країна може віддати від 5 млрд дол до 20 млрд дол залежно від темпів розвитку.
Простіше кажучи, чим більше буде зростати виробництво, тим більше коштів доведеться віддавати. Україна зобов’язалася повертати все, що можна було б вкласти у розвиток. Угода вбиває шанси України вирватися з бідності.
Як відомо, за зовнішніми та внутрішніми боргами у 2017-2019 роках держава мусить виплатити близько 12,5 млрд дол.
Саме тому у своїх пропозиціях до середньострокового плану дій уряду Радикальна партія запропонувала ухвалити “Стратегію скорочення державного боргу та оптимізації його структури”. Слід переорієнтувати використання позик з проїдання на інвестиції у виробництво. Українській владі потрібно вже зараз починати переговори про нову реструктуризацію. Пізніше буде набагато складніше.
На 2017-2019 роки припаде черговий спад цін на зовнішніх ринках. Це традиційно вдарить по доходах від вітчизняного експорту, який уже надзвичайно скоротився за останні три роки. Також на 2019 рік припадають чергові вибори, які завжди негативно впливають на економічний розвиток України.
Не Україна перша
За останні 45 років понад 70 країн провели реструктуризацію боргів. Їм відкладали строки виплат, зменшували кредитні ставки та пробачали частини боргу.
З 1950 року по 2010 рік Паризький клуб, об’єднання розвинутих держав-кредиторів, провів 447 угод з реструктуризації боргів у 88 країнах. За цей же період було проведено 186 реструктуризацій у 68 країнах з приватними кредиторами.
У різні періоди списували чи реструктуризували борги Аргентини, Бразилії,
Коста-Рики, Марокко, Мексики, Філіппін, Венесуели. Наприклад, у 2004-2008 роках за ініціативою США було списано 4,1 млрд дол Іраку. Згодом ухвалили рішення поетапно списати цій країні 80% боргу — понад 30 млрд дол.

У 2005 році і 2010 році Аргентина розстрочила 93% зовнішніх боргів, обмінявши старі боргові папери на нові з дисконтом 70%. У підсумку держборг країни зменшився приблизно на 65 млрд дол.
У 2012 році Греція реструктуризувала свій борг обсягом 350 млрд дол, а понад 100 млрд євро, які уряду позичали європейські приватні банки, були списані.
Відповідно до звіту МВФ, до березня 2016 року кандидатами на списання боргу є 36 країн. Переважно це країни Африки, Латинської Америки та Карибського басейну. Можуть бути списані близько 76 млрд дол.
Приклади надихають
Ситуації, подібні до тих, у якій опинилася Україна, не раз траплялися в новітній історії. Списання боргів ставало порятунком і поштовхом для розвитку, а позитивний вплив на світову економіку перевищував втрати кредиторів.
Яскравий приклад — повоєнна Німеччина. Тоді в рамках реформ канцлера Ерхарда ФРН стикнулася з необхідністю обслуговувати борги з часів репарацій за Першу світову війну Кайзерівської Німеччини і режиму Веймарської республіки, а також витрачатися на відбудову після Другої світової війни.
У 1953 році післявоєнна Західна Німеччина зуміла домовитися про списання 50% боргу, а виплати щодо другої половини — реструктуризувати на вкрай вигідних умовах: розстрочка мінімум на 30 років з можливістю витрачати на обслуговування цього боргу не більше 3% експортної виручки.
В результаті останній транш за цими кредитами був виплачений тільки у 2010 році, вже після об’єднання Німеччини. Це стало однією із засадничих основ економічного дива та розвитку експортно-орієнтованої економіки Німеччини.
Інший приклад — Польща початку 1990-х років. Тоді Паризький клуб списав Польщі половину вартості зовнішнього боргу попереднього комуністичного режиму і 80% суми прострочених відсотків за кредитами. Інша частина держборгу була реструктуризована майже на 20 років з довгими пільговими періодами.
У підсумку тільки за три роки найбільш болючих реформ держбюджет Польщі заощадив близько 9 млрд дол. У 1994 році аналогічна угода була досягнута і з Лондонським клубом, що об’єднує комерційних кредиторів. Загальне зменшення боргу на пільгових умовах — ще на 6,6 млрд дол.
У той же період був списаний борг Єгипту: з 25 млрд дол до 12,5 млрд дол. Списання боргів Польщі і Єгипту були обумовлені, перш за все, політичними міркуваннями США та їх союзників. Щодо Польщі велику роль зіграла готовність влади до кардинальних реформ, щодо Єгипту — укладення миру з Ізраїлем.
Завдання для України
Україна є одним з найбільших позичальників МВФ. За програмою EFF частка України становить 48% від усіх країн-позичальників. Фонд не менше зацікавлений у співробітництві з Україною, ніж сама Україна, тому він може погодитися на списання. Далі потрібно буде почати нові переговори з приватними кредиторами.
Наразі для країни неприйнятні програми списання боргів для найбідніших країн.
Приміром, навряд чи Україна досягне порогового значення 380 дол ВВП на душу населення, як це необхідно для участі у програмі MDRI, до якої приєдналися чимало африканських держав. Проте перемовини на політичних засадах провести цілком можливо. До них потрібно ретельно готуватися вже зараз.
Успіх можливий лише за однієї принципової умови: потрібна злагоджена робота всіх гілок української влади. Потрібно мати власний план розвитку. Можна лише вітати перші кроки уряду України з розробки стратегічних документів на найближчі роки та прагнення перейти до середньострокового бюджетного планування.
Депутати від парламентської фракції Радикальної партії показали приклад, розробивши “Стратегію розвитку банківського сектору”. Фракція також жорстко критикує владу за нерішучість та відсутність системність підходів.
Наприклад, урядовці, з одного боку, декларують важливість підтримки експорту, а з іншого — вписують у меморандум з МВФ можливість не створювати Експортно-кредитне агентство — найважливіший інструмент для просування товарів. Тобто намагаються прикрити своє небажання виконувати закон авторитетом МВФ.
Один з авторів польського економічного дива професор Гжегож Колодко щодо ймовірності списання боргів України за прикладом Польщі висловився так.
“Це дуже ризикована гра. Так, були випадки, коли нам прощали борги. Я підписав ось цією рукою у вересні 1994 року угоду з Лондонським клубом. Вони списали 50% боргів наших приватних банків. Тому я скажу вам те саме, що сказав би Греції: якщо ви можете розраховувати — розраховуйте тільки на себе.
Деяке списання боргів України піде на користь МВФ, якщо всі на Заході будуть переконані, що Україна має не ілюзії, а бачення стратегії довгострокового розвитку і сильного управління для здійснення всіх реформ та інституційних змін”.
Стратегія України повинна поставити за мету не просто прискорений економічний розвиток, а поступове повернення до числа світових технологічних лідерів. Лише у цьому випадку ми зможемо розраховувати на прорив із бідності до стабільного, безпечного та заможного життя для всіх громадян України.

Сергій Рибалка, голова комітету парламенту з питань фінансової політики і банківської діяльності, Радикальна партія