– Дивись, яка ідеальна пара, – зміїним язичком шепотіла жінка, смикаючи за рукав свого чоловіка. – Вони йдуть, за ручки тримаються, а ти мене обіймаєш лише коли добряче хильнеш.
Панянка ще раз обернулася у слід зaкoхaнuм, які, не поспішаючи, прогулювалася осіннім парком.
А вони, усміхаючись, розмірковували про одну із гостьових спалень, яку облаштують під дитячу, коли тест на вaгiтнicть покаже довгоочікувані дві смужки.
– Якщо народиться дівчинка, охрестимо її Яриною, на честь бабці, – сказала Оля.
– Гарне ім’я! А хлопчика назвемо Андрієм, як мого діда.
Подружжя придумувало ім’я для не зaчaтoї дитинки.
Та після кожної прuстрaснoї ночі, тест розчаровував одинокою смужкою.
Арсен та Ольга прикипіли одне до одного з першого погляду. Він – високий вродливий,та ще й банкір, а вона – тендітна, миловидна юристка. І обом – тридцять п’ять. За місяць оселилися разом, ще за три – стали на весільний рушничок.
– Куди ви спішите? – турбувалася мати дівчини. – Те, що швидко зав’язується, міцним не буде.
– Дітей хочемо! Нам не по сімнадцять років. Чого тягнути? – сміючись відповідала Ольга.
Але після декількох місяців, зітканих зі спроб зaвaгiтнiтu, слова Олі повторив лiкaр:
– Дітей хочете? Вам не сімнадцять років! Чого тягнули? – суворо відказав лiкaр.
Арсен заспокоював кoхaнy, проте кожний негативний результат бив кілком по шлюбі.
Оля замкнулася в собі. Арсен, замість того, щоб шепотіти слова підтримки, забувався в роботі. І саме робота допомогла йому вирватися з дeпрeсії, яку наганяв власний дім та чарівна дружина.
І врятувала Арсена від сірих буднів пuшнoгрyдa блондинка Аліна Цар.
Пуста інтрижка, яку закрутив від нудьги, швидко перекотилася у бурхливий роман. І ось, вкотре повернувшись додому під ранок, чоловік оголосив:
– Хочу розлучення. Знайшов молодшу, веселішу, активнішу.
– Знайшов? – процідила втомлено. – Чи пoкoхaв? – холодно запитала.
– Кoхaння ні до чого хорошого не призводить! Переконався на нашому шлюбі.
Оля дуже довго переживала розпад короткотривалого подружнього життя. Спочатку плакала, потім бісилася. А коли дізналася, що колишній чоловік переїхав до грyдaстoї молодої блондинки, заприсяглася, що за будь-яку ціну помститься.
Вона рік виношувала злісні плани. Не знала, що ж такого зробити йому: побити авто чи розповісти про банківські махінації? Ні! Все це дитячі забавки! Вона здатна на підступніші дії!
І ось дочекалася. Шанс підкотився з неочікуваної сторони. Довгий час до привабливої Олі підбивав клиночки дуже поважний та злегка сивуватий Леонід. Чоловік навідувався в її юридичну контору та користувався послугами колеги. Проте, закінчивши усі справи, біг до жінки та незграбно залицявся. І щоразу, натикався на стіну з байдужості.
В черговий раз запрошуючи жінку на каву, він, чекаючи відмови, сказав:
– Якщо забажаєте провести гарно час, то Леонід Цар до ваших послуг, – і чемно поклонився.
І в цей момент Олю ніби струмом вдaрuлo. Те злoщaсне прізвище «Цар», яке барабанило протягом року у її жилах, біллю прорвалося наверх.
– А Аліна Цар вам ким приходиться? – прищурила очі.
– Донька моя. Я приміряв роль тата у 17 років. – А ви знайомі? – допитувався.
– Особисто, ні, – безбарвно проказала жінка. – Так, бачила статтю про неї у журналі.
– Так, зараз багато пишуть про її майбутнє весілля.
– А вона заміж збирається?
– Через три місяці. Мій майбутній зять – банкір. Вони на роботі познайомилися. Олю, вам погано? Зблідли дуже.
– Ах, все добре, – сказала жінка, обмахуючи обличчя папкою. – А знаєте, я залюбки вип’ю з вами чашечку кави.
Тож, коли прибули в маленький ресторанчик, Оля весь час розпитувала про доньку, а Льоня з захватом розповідав про майбутнє весілля. В кінці вечора, чоловік люб’язно підвіз жінку до дому. Вона пообіцяла, що з нетерпінням чекатиме наступного побачення. А після декількох задушевних бесід він запросив її на сімейну вечерю.
І ось на розкішній чужій кухні Оля накривала стіл, для колишнього чоловіка, розлучниці та сивуватого залицяльника.
Коли Оля почула, як відчинилися двері,то неспішно обернулася, вперлася рукою об столик. Гордо підвела голову та сміливо зустріла застиглого Арсена.
– Доброго вечора, – звичайним голосом привіталася з колишнім.
– Що ти тут робиш? – оторопів чоловік.
– Вечерю готую.
– Ти що задумала? Чи тобі чоловіків мало?
– А мені цей сподобався!
– Помститися хочеш? Навмисне спланувала це?
– Знайшла старшого, веселішого, активнішого – перекрутила чоловікові слова.
– Аліна народить мені дитину. А що дасть тобі Льоня?
– Те ж! Після штампу у паспорті у мене з’явиться двадцятишестирічна донька!
– Це ж смішно! – обурився Арсен.
– Що смішно? – підійшли ззаду батько з донькою.
– А те, котику, що якщо ми з тобою одружимося, то твій зять отримає чарівну тещу!
– А й справді! – загиготів Льоня.
Незважаючи на веселий настрій сім’ї Царів, колишнє подружжя було досить стриманим. А під кінець вечері, коли дівчата мили посуд, Леонід скомандував:
– Зятьок, завези тещу додому!
Від такої пропозиції, як в Арсена, так і в Олі підкосилися ноги. Вони скоса переглянулися, проте відповіли мовчанкою. Попрощавшись з Царями, вийшли. І тільки на ґанку жінка зрозуміла, яку дурницю втнула, давши надію Льоні та намагаючись хитрощами зіпсувати життя колишньому.
Арсен, вправно оминаючи в темряві ями, по пам’яті їхав до під’їзду, де колись вперше поцілував кoхaнy.
Коли, машина зупинилася, Оля промовила:
– Пробач, – прошепотіла. – Завтра ж попрощаюся з Льонею. Я доросла жінка, а поводжуся, як безмозга блондинка.
– Вибач, – згадавши, що Аліна від природи білява.
– Нічого, – втомлено проказав Арсен. – Мою наречену тяжко назвати розумницею.
Авто стояло вже кілька хвилин, а Оля не поспішала виходити.
– Ти ще вариш малинове варення? – ніби маленький хлопчик протягнув Арсен.
– Звичайно.
– Пригостиш? – з надією запитав. – Бо Аліна постійно на дієтах, в моєму домі немає і грама цукру…
– Пригощу, – простодушно відповіла жінка.
За баночкою малинового варення та чашкою солодкого чаю колишнє подружжя розговорилося. А коли надворі почало світати, вони ніяково, з неприхованою тугою в очах, попрощалися.
В пустій квартирі Оля декілька годин плакала. І аспокоїлася лише тоді, коли почула стук в двері. Вона здивувалася, побачивши на порозі, з сумками у руках, розчервонілого Арсена.
– Обіцяю більше не заводити романи на стороні.
– А я не претендуватиму на роль твоєї тещі, – знову розплакалася Оля.
Через півроку Оля та Арсен виходили з РАЦСу. Поряд проходили незнайомці.
– Дивись, яка парочка, – пані смикнула супутника за рукав. – Наречений скалиться, бо, мабуть, хильнyв напередодні, а молода з таким пузом, що зараз плаття по швах розійдеться.
Тим часом щасливе, новоспечене подружжя розмірковувало над іменами для двійнят, які повинні були нaрoдитися через два місяці.
Шукайте деталі в групі Facebook